Если же проекты домов из каталога по каким-либо причинам не заинтересуют Вас, мы всегда готовы работать индивидуально с Вашим заказом. Готовые проекты коттеджей. У нас Вы всегда сможете получить ответ на интересующие Вас вопросы из области проектирования. Вся подробная информация на сайте www.dom-ua.com

Окрім основних прав акціонерів, які визначені в статті 25 Закону України «Про акціонерні товариства», в законодавстві також визначаються права, які прямо не зазначені як такі, але все ж існують. Якщо характеризувати права на  участь в управлінні акціонерним товариством; отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства та  отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства, то їх реалізація є безумовною та не залежить ні від кількості акцій ні від волі інших суб’єктів. Але існують такі права, які можуть виникати лише в певних ситуаціях. Наприклад, право на обов’язковий викуп акцій учасника товариством, яке передбачено статтею 68 Закону, виникає тільки у виключних випадках а також за волею загальних зборів. Умовою виникнення певного суб’єктивного права може бути прийняття рішення загальними зборами щодо  злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділ, зміну типу товариства; вчинення товариством значного правочину; зміну розміру статутного капіталу. Або ж вихід іншого учасника із складу акціонерів. При цьому є вкрай важливим, щоб при реалізації відповідного права, акціонер мав реальні механізми захисту своїх прав.

Ефективна діяльність акціонерного товариства є результатом колективної волі його учасників. Під час створення товариства усі засновники погоджують статут та прописують в ньому мету створення, принципи діяльності та сфери отримання доходу від діяльності товариства. Але оскільки процес здійснення господарської діяльності характеризується своєю різноманітністю та складністю, в акціонерів з’являються різні позиції щодо прийняття певних рішень а також проявляється майнова нерівність яка підтверджується кількістю акцій у кожного акціонера. Тому в процесі прийняття рішень відбуваються неузгодження та конфлікти. Одним із шляхів вирішення корпоративних конфліктів є подача позову акціонером права та законні інтереси якого були порушено. Про даний вид захисту акціонерів буде йтися у наступному розділі. Існує також інший механізм вирішення корпоративних конфліктів, який полягає у розриві корпоративних відносин між акціонерами шляхом відчуження своїх акцій акціонерному товариству. В українському законодавстві такий механізм захисту прав акціонерів визначається Законом України «Про акціонерні товариства».

Вперше норми захисту прав акціонерів, які полягали у праві акціонера вимагати викупу акцій корпорацією з’явилися в законодавстві США в кінці ХІХ ст., подібний захист прав стосувався процедури злиття корпорацій. Із зростанням чисельності акціонерів проводити фундаментальні зміни в корпораціях, особливо злиття, за умови одностайного голосування стало практично неможливо, оскільки навіть один акціонер міг перешкодити їх здійсненню. Закріплення права на викуп акціонерним товариством акцій його учасника стало правовою реакцією на скасування обов’язковості одностайного голосування акціонерів і закріплення правила, згідно з яким усі рішення щодо важливих питань діяльності корпорації приймаються більшістю голосами . Щодо українського законодавства, то процедура обов’язкового викупу акцій акціонерним товариством на вимогу акціонерів регулюється статтями 68 та 69 Закону України «Про акціонерні товариства». Відповідно до статті 68 кожний акціонер - власник простих акцій товариства має право вимагати здійснення обов'язкового викупу акціонерним товариством належних йому голосуючих акцій, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення про: злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділ, зміну типу товариства; вчинення товариством значного правочину; зміну розміру статутного капіталу. Кожний акціонер - власник привілейованих акцій має право вимагати здійснення обов'язкового викупу товариством належних йому привілейованих акцій, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення про: внесення змін до статуту товариства, якими передбачається розміщення привілейованих акцій нового класу, власники яких матимуть перевагу щодо черговості отримання дивідендів або виплат у разі ліквідації акціонерного товариства; розширення обсягу прав акціонерів - власників розміщених привілейованих акцій, які мають перевагу щодо черговості отримання дивідендів або виплат у разі ліквідації акціонерного товариства. Відповідно до зазначених положень, у випадку подачі вимоги акціонером про обов’язковий викуп акцій, акціонерне товариство зобов'язане викупити належні акціонерові акції. Перелік акціонерів, які мають право вимагати здійснення обов'язкового викупу належних їм акцій, складається на підставі переліку акціонерів, які зареєструвалися для участі в загальних зборах, на яких було прийнято рішення, що стало підставою для вимоги обов'язкового викупу акцій.

Застосування подібного механізму захисту прав акціонерів є крайнім заходом, адже після прийняття рішення загальними зборами про розрахунку із цим акціонером, у останнього припиняють існувати корпоративні права як такі. Про це чітко вказує частина 3 статті 66 Закону України «Про акціонерні товариства », зокрема викуплені акціонерним товариством акції не враховуються у разі розподілу прибутку, голосування та визначення кворуму загальних зборів. Товариство повинно протягом року з моменту викупу продати викуплені товариством акції або анулювати їх відповідно до рішення загальних зборів, яким було передбачено викуп товариством власних акцій. Тому вказувати, що механізм обов’язкового викупу акцій акціонера АТ є засобом захисту корпоративних прав є не зовсім логічним, адже при використанні його, особа не захистила свої корпоративні права, а в дійсності позбавилася. Варто говорити про обов’язковий викуп акцій АТ, як реалізацію майнового інтересу акціонера, який не бажає продовжувати вести спільну діяльність.

Реалізація права викупу акцій що акціонерами – власниками простих акцій, що власниками привілейованих акцій залежить від того, чи зареєструвався він для участі у загальних зборах і чи проголосував проти прийняття загальними зборами рішення. Дана фраза визначається у частині 1 та 2 статті 68 Закону України «Про акціонерні товариства» . Зазначене положення обмежує права тих акціонерів які в силу об’єктивних обставин чи непереборної сили не змогли взяти участь засіданні загальних зборів, на яких вирішувалося питання, що могло вплинути на подальше становище акціонера. Інша ситуація, коли акціонер все ж був присутнім, але утримався від голосування в силу різних причин, а вже після проведення голосування він, оцінивши ситуацію вирішив припинити свою участь в акціонерному товаристві. в такому випадку акціонер також позбавляється права на здійснення вимоги до товариства про викуп його акцій. Зазначені положення є яскравими прикладами недосконалості законодавця, якими з великим успіхом користуються як само товариство так і акціонери, які зловживають своїми правами. Випадки зазначені у частині 1 статті 68 Закону вказують на процес значних змін в самому товаристві, який може проявлятися навіть у цілковитому перетворені акціонерного товариства на абсолютно нове товариство з новими акціонерами та правилами ведення господарської діяльності. Тому потрібно змінити положення статті 68 Закону, яке в наслідку б надавало можливість реалізації права на викуп акцій АТ і тим акціонерам які не голосувала та утрималися від голосування.

Продовжуючи проблему відсутності на засіданні загальних зборів а також утримання від голосування акціонерами, потрібно зазначити про таку категорію, як поінформованість акціонерів про наявність у них прав вимоги про обов’язковий викуп акцій товариством. Роздій ХІІ Закону не містить жодного положення про таку поінформованість, що є ще одною проблемою в реалізації акціонерами захисту своїх прав та інтересів. Наприклад законодавство США визначає обов’язок товариства надсилати додаткову інформацію акціонерам у період вирішення питання з приводу якого останні матимуть право направити вимогу про викуп товариством їхніх акцій. Відсутність такої поінформованості може стати причиною подачі позову на ім’я корпорації . Для українських корпоративних відносин, відсутність такої поінформованості є значним обмеженням захисту суб’єктивних прав акціонерів, зокрема права на отримання інформації про діяльність товариства. Тому є необхідним добавити статтю 69 Закону України «Про акціонерні товариства» обов’язком товариства інформувати акціонерів про наявність у них відповідних прав. Така інформація повинна йти додатковим пакетом разом із документами необхідними для голосування на загальних зборах.
Після прийняття рішення загальними зборами щодо питань визначених у частині 1 статті 68 Закону України «Про акціонерні товариства», головним питанням буде визначення ціни акцій, за якою товариство буде здійснювати їх викуп в акціонера. Якщо звернутися до прикладу США, то оцінка акцій здійснюється самим товариством. Посадові особи товариства зобов’язуються оцінити необхідну кількість акцій та надіслати цю інформацію акціонеру, який надає ці акції товариству. Інформація про оцінку акцій повинна містити не лише саму вартість, але і методику за якою здійснювалась та оцінка. Корпораціями застосовується три основні методики оцінки акцій, перша застосовується методом  визначення вартості акцій, які перебувають в лістингу на фондовій біржі – метод ринкової вартості. Дана методика застосовується до публічних корпораціях. Інша методика використовується в закритих акціонерних товариствах, і має загальний підхід – метод чистих активів. Існує також комбінованих підхід, який складається із двох вищезазначених методів . Переходячи до України, слід сказати, що в процесі оцінки вартості акцій використовуються подібні методи як і в США. Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про акціонерні товариства», ринкова вартість емісійних цінних паперів визначається: для емісійних цінних паперів, які не перебувають в обігу на фондових біржах, - як вартість цінних паперів, визначена відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність; для емісійних цінних паперів, що перебувають в обігу на фондових біржах, - як вартість цінних паперів, визначена відповідно до законодавства про цінні папери та фондовий ринок. Процес оцінки вартості акцій повинен бути завершений до проведення загальних зборів, про це нам вказує абзац 2 частини 1 статті 69 Закону, зокрема ціна викупу акцій розраховується станом на день, що передує дню опублікування в установленому порядку повідомлення про скликання загальних зборів, на яких було прийнято рішення, яке стало підставою для вимоги обов'язкового викупу акцій. Але значним недоліком цієї статті є відсутність прямого обов’язку товариства щодо відсилки інформації з ціною акцій та методикою її розрахунку акціонерам.

Ще однією проблемою обов’язкового викупу товариством акцій його учасника є не врегульованість відносин щодо оплати акцій товариством. Відповідно до частини 3 статті 69 Закону України «Про акціонерні товариства», протягом 30 днів після отримання вимоги акціонера про обов'язковий викуп акцій товариство здійснює оплату вартості акцій за ціною викупу, зазначеною в повідомленні про право вимоги обов'язкового викупу акцій, що належать акціонеру, а відповідний акціонер повинен вчинити усі дії, необхідні для набуття товариством права власності на акції, обов'язкового викупу яких він вимагає. Відносини між товариством та акціонером у 30 денний період, юридично підтверджуються лише вимогою акціонера. Існує дуже велика вірогідність, що після прийняття загальними зборами рішення, щодо обов’язкового викупу акцій, до акціонера, що вирішив вийти зі складу будуть надходити досить «привабливі» пропозиції від інших акціонерів щодо купівлі його акцій. При цьому хоча акціонер юридично не має права відчужувати чи іншим чином обтяжувати свої акції, фактично прямої заборони в законодавстві немає. Все ж акціонери вчиняють подібні правочини досить часто. Проаналізувавши  положення про обов’язковий викуп акцій акціонерним товариством слід сказати, що процес викупу акцій детально не врегульований та потребує більшої врегулювання. Досить велика кількість товариств самі деталізують порядок викупу акцій у свої внутрішніх документах та прописують подібні фрази – «з  моменту  направлення  до  Товариства  вимоги  про  викуп  Товариством  акцій, акціонер  не  має  права  здійснювати  правочини,  пов’язані  з відчуженням  або обтяженням  цих  акцій з третіми особами» . На жаль, такі положення прописують лише на локальному рівні, прийняття відповідної законодавчої норми призведе до більшої урегульованості у процесі обов’язкового викупу акцій акціонера товариством.

Оцінивши статтю 69 Закону потрібно сказати, що окрім відсутності у акціонерів заборони на відчуженням  або обтяження своїх акцій іншим акціонерам чи третім особам, у акціонерів також немає права відізвати направлену до товариства вимогу про таке відчуження. Право на відзив акціонером своєї вимоги про викуп акцій є дещо сумісною категорією із надсиланням оферти, визначеною в ЦК України. Направлення акціонером вимоги до товариства можна оцінювати як певна пропозиція відчужити товариству належні акції, а також пропозицію укласти договір купівлі-продажу акцій. Подібно до положень щодо надсилання оферти відповідно до ЦК України, направлення вимоги товариству потрібно розцінювати, як намір про вчинення правочину (абз.2 ч.1 ст.641 ЦК України), який можна відхилити до певного моменту в часі. Відповідно до частини 3 статті 641 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. У випадку з акціями потрібно зробити умови обов’язкового їх викупу більше диспозитивними, адже результатом процесу викупу являється договір, тобто добровільне волевиявлення двох осіб.

Аналіз реалізації права на обов’язковий викуп Акціонерним товариством акцій його акціонера в Сполучених Штатах Америки зможе показати недоліки українського законодавства а також шляхи вирішення таких недоліків. Отже реалізація права акціонера на вимогу щодо обов’язкового викупу товариством належних йому акцій вважається одним із найдієвіших засобів захисту прав акціонерів. Причини реалізації такого права є досить схожими із українськими, підставами можуть бути як зміна статуту так і вчинення значних договорів або навіть вирішення питання щодо злиття, поділу, приєднання та поглинання компанії. Саме вирішення останнього питання для акціонерів є визначальними, адже після прийняття рішення щодо зазначених процесів акціонер фактично вступає в абсолютно нові правовідносини а також стає акціонером нової компанії. Через значну актуальність, дане питання досить чітко врегульовано на рівні законодавства штатів, а також зазначена в Примірному законі США «Про підприємницькі корпорації» . Зокрема на випадок планування товариством прийняти рішення, яке дає підставу акціонеру подавати вимогу про викуп акцій, саме товариство зобов’язане на вимогу акціонерів надати необхідну фінансову документацію, а у випадку здійснення злиття/поглинання товариства, товариство зобов’язане на вимогу акціонерів розкрити усю необхідну інформацію, яка стосується вчинюваної трансакції. Це здійснюється для того, щоб акціонери змогли вирахувати потенційний прибуток, реалізацію своїх інтересів, а також потенційні ризики щодо прийняття такого рішення. Зазначений обов’язок компанії щодо розкриття необхідної інформації підтверджується судовими рішеннями у справах Turner v. Bernstein, 776 A.2d 530 (Del. Ch. 2000)  та Gilliland v. Motorola, Inc., 859 A.2d 80 (Del. Ch. 2004) . Лише після оцінки всіх ризиків, акціонери мають змогу або проголосувати «За» відповідне рішення або відмовить від продовження участі в компанії шляхом надсилання вимоги про викуп його акцій. Відповідно до параграфу (§) 13.22 тим акціонерам, які мають намір голосувати проти запланованого рішення, компанія надсилає форму вимоги викупу акцій. Дана форма має містити зі сторони акціонера: обов’язок голосувати проти запланованого рішення, здійснити продаж акцій, утримуватися від відчуження або іншим чином обмеження належних акціонерах у період направлення форми до компанії, у свою чергу товариство зобов’язується викупити акції відповідного товариства за запланованою ринковою ціною. Ціна викупу акцій повинна бути спів розмірною із ринковою вартістю всієї корпорації, у противному випадку акціонеру надається право подати судовий позов до компанії про неправильну оцінку його акцій.  У параграфі 13.23 (а) Примірного закону США «Про підприємницькі корпорації» визначається, що вартість акцій визначається на день що входить до періоду відповіді товариства. Після обрахування вартості акцій та їх викупу, акціонерам виплачуються також фактичні відсотки на акції від прибутковості компанії, які повинні виплатитися до моменту юридичного оформлення відносин акціонера та компанії щодо викупу акцій.

Проаналізувавши позицію корпоративного законодавства США щодо викупу акцій компанією потрібно сказати, що детальна регламентація відносин між акціонером та компанією сприяє уникненню конфліктів між ними та наявність продуктивної діяльності самої компанії. Прийняття значних для товариства рішень завжди супроводжувалась наявністю багатьох точок зору з боку акціонерів щодо їх прийняття, чи не прийняття. Тому належна реалізація процедури обов’язкового викупу акцій товариством є визначальним інструментом захисту своїх прав та інтересів акціонерами.